***
Не по себе им стало... Всё было не так...
Его ругали зло, а он молчал... дурак?
Стоял спокойно, мирно пончик кушал,
Их оскорбления, как музыку он слушал.
Ты чё – глухой? Совсем, дед, не «въезжаешь»?
Тебе орут, а ты не понимаешь...?
- Ну почему ж... как раз от пониманья,
Я сохраняю столь глубокое молчанье.
Зачем мне, хамством вашим, обижать себя?
Похабят те, сынки, кто не живут любя...
То дело ваше – оскорблять, не оскорблять,
А я свободен это не принять.
Десяток лет назад, когда я был моложе,
Уже давно б наверно, съездил вам по роже.
Ну а сейчас... мне Бог даёт сознанье,
Не обращать на эти глупости вниманья.
Вы те слова, что мне наговорили,
Себе оставьте... чтобы ни забыли.
И не старайтесь мне их навязать -
Отказываюсь я их принимать!
Прочитано 11605 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
