К женскому празднику
Инок59
Весна спешит симфонией капели,
Под солнечным лучом сдаётся снег.
И пусть ещё свирепствуют метели,
Мы слышим жизнерадостные трели,
И чаще в разговорах слышен смех.
Наши подруги чувствуя томленье,
Весенний примеряют антураж.
Грядёт, грядёт от спячки избавленье,
Нам март хмельное приготовил зелье,
Смешав в бокале страсти и кураж.
Всем женщинам, желаю, чтобы чувства,
Нашли взаимность в любящих сердцах.
Симфонией прекрасного искусства,
Пускай врачуют души вам искусно,
Печали и тоску развеяв в прах.
Пусть расцветают как цветы улыбки,
Пусть близкие укроют Вас теплом.
Простятся пусть невольные ошибки,
Коротких ссор, ненастья будут зыбки,
А счастье и ЛЮБОВЬ заполнят дом.
Светитесь радостью, весельем, обожанием,
Пусть исполняются заветные мечты.
А мы подарим нежность и внимание,
И сердцем оценив очарование,
Будем ценителями Вашей красоты.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, Олег.Передано предвкушение праздника.Может быть, стоит поменять местами слова "Наши подруги" на "Подруги наши",
чтобы ритм сохранить? Успехов в творчестве. Комментарий автора: в целом Вы правы...но исправлять на десятках порталов, ну очень хлопотно. Вы уж меня простите...
Ещё раз с праздником...с теплом инок
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
