На екваторі сутінків майже немає:
Чорна ніч, білий день і ніяких пів- тонів.
А в моїй широті на нічному пероні
Довгі тіні на шпали соснові лягають.
Гіркота на душі. Так буває ж на світі:
Потиск рук обпікає, мов льодом, долоні.
Ще хвилина чи дві – у плацкартнім вагоні
Попливуть у минуле надії розбиті.
Напівспрілого листя брудні кучугури
Білим снігом пухнастим за ніч притрусило.
«Ми в одвіті за всіх, що колись приручили...» -
Розриває мудрець павутину зажури.
Довго вчилась прощати я в Божому Слові.
Вчусь тепер на свободу людей відпускати.
У капканах обов’язку й мрій не тримати
В’язнів приязні, справ моїх добрих, любові.
Хай ні лють, ні образи, ні помста - нічого! -
Не затьмарить розлук, що уже неминучі.
Вкотре досвід урок свій тихенько озвучить:
«Час прощатись... Закінчилась спільна дорога».
На розвилках хай буде все просто і щиро,
Ні пів-тіней, ні сутінків в дружбі немає.
Все тече ж бо в житті, все проходить, минає.
Гоять рани душевні збереженим миром.
За колишніми друзями буде щеміти
Часом серце, та впевнена: в мудрості - сила.
Я в одвіті за тих, що сама приручила,
А тому зобов’язана їх відпустити.
Комментарий автора: Ми відповідальні за тих, кого приручили
Антуан де Сент-Екзюпері
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слепость душ - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в пояснение:
*Фотоиллюстрация "Слепой музыкант" взята из Интернета по ссылке:
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Kavkaz/XIX/1840-1860/Mikeshin/2.JPG
** Что касаемо самого стиха, то в первоначальном экспромте это было так:
* * *
слепость душ-
страшней всего.
не сравнится с ней-
глазная...
ведь наощупь-
можно жить.
с пустотой в душе?!
ВСЕ ЗНАЮТ:
глаз незрячесть
не сравнить
с чернотою-
бездуховной...
можно
с чистотой дружить-
даже в бельмах,
безусловно!
но, с коростою души-
закрывается сознанье;
в чувствах-
как не вороши,
не прозреешь-
осязаньем.
18.08.2008
НО, в публикации я заменила это самое:
"все знают" на "едва ли", потому как подумалось,
что это будет все же более уместным - точнее, что ли?!
Вот так и живут эти два варианта - родственной стихомыслью...
Людмила Солма, 2009
